Втрата безвізу, вибори та корупція: якими будуть наслідки законопроєкту про НАБУ та САП

Верховна Рада проголосувала за законопроєкт №12414, згідно з яким Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) втрачають свою незалежність та стають підконтрольними рішенням Генерального прокурора України.

22 липня 2025 року “скандальний” законопроєкт у другому читанні набрав 263 голоси “за” та водночас вивів на поверхню нові розломи всередині українського політикуму.

Блокування трибуни депутатами, виступи правозахисників, дописи в соцмережах, а також рекордно швидке підписання законопроєкту Головою Верховної Ради Русланом Стефінчуком викликали занепокоєння як в Україні, так і за кордоном.

Ярослав Железняк у своєму телеграм-каналі “Залізний нардеп” в цей же день заявив, що за “за інформацією з декількох джерел Президент вже підписав прийнятий сьогодні законопроєкт №12414 про ліквідацію НАБУ та САП”.

Речник Європейської комісії Гійом Мерсьє висловив стурбованість нещодавніми діями України щодо НАБУ та САП. У ЄС підкреслили, що ці органи мають залишатися незалежними, адже це ключ до реформ і боротьби з корупцією.

Що стало причиною надмірної уваги до НАБУ то САП, як з цим повʼязані нещодавні обшуки у їх співробітників та чи може призвести новий законопроєкт до втрати Україною режиму безвізу - розбираємо далі.

В чому суть законопроєкту

Ключовими нововведеннями, що сколихнули суспільство, стали наступні пункти:

• Генеральний прокурор отримує доступ до всіх кримінальних проваджень НАБУ;

• Генпрокурор також зможе давати обов’язкові вказівки детективам та змінювати підслідність справ;

• Генпрокурор отримає право закривати провадження на підставі клопотань сторони захисту;

• Генпрокурор зможе особисто підписувати підозри високопосадовцям;

• Керівник САП втратить право самостійно входити до складу групи прокурорів, відтепер це рішення ухвалюватиме виключно генпрокурор.

З одного боку, НАБУ та САП стануть підконтрольні генеральному прокурору, що призведе до чіткої взаємодії та порядку, а з іншого - це і є та сама втрата “незалежності”, яка може призвести до перетворення цих органів у “пряме продовження руки недобросовісного генпрокурора”.

Що стоїть за цим рішенням, до чого тут позачергові вибори в Україні та безвіз - політтехнолог Олегом Постернак ексклюзивно для інформаційно-аналітичного видання "Коментарі".

Законопроєкт №12414 - початок нового етапу централізації влади чи підготовка до дострокових виборів з уже узгодженими гравцями?

Я у цьому питанні на боці держави, враховуючи, що в суспільному і в медійному середовищі дуже помітна тенденція знайти в діях, пов'язаних з наведенням порядку в системі антикорупційних органів, політичну підоснову.

Звідки йде ця тенденція? Вий різних антикорупціонерів і активістів, які сидять на західні гранти, і які, зрозуміло, намагаються представити цю ситуацію якнайвигідніше для них. Хоча те, що сталося, по-перше, не скандальний закон. Мова йде про процесуальний супровід над НАБУ і САП. Потрібно було давно вже це зробити.

Давайте поглянемо на цю проблему не з точки зору політики, підготовки до виборів, демонтажу іноземного впливу, а з іншої точки зору. Бо намагаючись знайти якийсь прихований, не існуючий мотив, ми не бачимо того, що лежить на поверхні. А на поверхні лежить приватизація правоохоронного органу НАБУ групою керівників та активістів, які зав'язані на іноземний вплив. Друге - зливи матеріалів різним особам, затягування резонансних справ, безкарна брехня в деклараціях детективів. Було? Було.

Були випадки, коли НАБУ очолювала людина, яка притягнута до адміністративної відповідальності, навіть за корупційні діяння. Далі: сексуальні стосунки з свідками, скандал детективів НАБУ, мільйонні фейкові гаманці з криптою, елітна нерухомість, записана на родичів.. Бардак з деклараціями, які вони собі дозволяли. І вершина цього айсбергу – доведені факти співробітництва частини детективів, керівників управління НАБУ з ФСБ. Обшуки вчорашні це підтвердили.

Всі медійники стають на бік НАБУ, не розуміючи, що відповідно статті про державну зради не потрібно рішення суду для проведення обшуків. Чомусь про це ніхто не пише. Проте всі захищають НАБУ, яке воно нещасне, бідне, знищує антикорупційну інфраструктуру, вибудовану роками. Кінець державним антикорупційним органам, початок авторитаризму та інші фейки. Мова йде про те, що за 10 років свого існування НАБУ повернуло 0,8 мільярдів гривень, а витратило - 10 мільярдів гривень. То для чого нам такий орган?

Ось, я вам зараз копнув те, що реально уявляє собі це “подоб'я” так званих антикорупційних органів. Наступний - (ВАКС) Вищий антикорупційний суд. Там теж є з чимось копнути, і там теж виявився шлейф дуже серйозних речей.

То ви погоджуєтеся з тезою, що зміни в законодавстві, які зараз приймаються, це радше гостра необхідність, ніж гучна несподіванка, про яку всі зараз пишуть? З чим це повʼязано?

Абсолютно погоджуюсь. Необхідність пов'язана передусім з тим, що раніше НАБУ опікали певні структури, які мали вихід на демократичну партію. Коли була адміністрація Байдена, то ці органи задумувалися саме як інструмент впливу і тримання української влади в полі орбіти своїх впливів - то Порошенка, то тепер нині президента Зеленського.

І зараз зрозуміло, що з точки зору необхідності повернення діяльності НАБУ в конституційне і законне поле, це виглядає абсолютно резонно і справедливо. У нас є конституція, Україна - суверенна держава. Не можуть різні міжнародні експерти, іноземні держави напряму впливати на діяльність антикорупційних органів, це неприпустимо.

Вибачте, де Кривонос разом з керівником САП були, коли СБУ знайшло сліди співпраці з ФСБ їх працівників? Вони чомусь були у Великій Британії. Питання, чому вони там знаходилися? Вони що, здійснюють зовнішню політику в умовах війни? У нас для цього є МЗС, є Офіс президента, є відповідній омбудсмен, Міністр оборони. Але чому там знаходиться Кривонос в Лондоні, от хтось мені пояснить? Це треба просто припиняти.

Потрібно всю цю контору реформувати і створювати нормальний, адекватний, процесуально підпорядкований орган, якщо мова йде про незалежність, прозорість органу. Можна створити певні законодавчі механізми, які б діяли та відповідали певному принципу суверенізації України, а не ставити в залежність один з органів влади від якоїсь прихатої купки антикорупційних активістів, які просто отримують собі на картки гроші з іноземних країн. Так не буде.

ЄС вже розкритикувало законопроєкт, то про які наслідки для України ми говоримо?

Європейський Союз отримає відповідь від офіційних органів влади, де буде чітко вказано, що дії України спрямовані на реформування Національного антикорупційного бюро України, приведення його діяльності в рамки законності, очищення цієї структури від іноземних впливів, в тому числі ФСБ РФ.

Неприпустимо, що в роки війни фактично всередині держави створений інструмент реалізації інтересів країни, проти якої воюють звичайні українці, український народ. Тому Європейський Союз не ризикне зараз згортати чи применшувати євроінтеграційні прагнення. Посолка Європейського Союзу в Україні Катаріна Матернова вчора заявила, що Україна здійснила значний прогрес в бік реформування.

Зрозуміло, що посли J7 та ЄС будуть, як завжди, глибоко стурбовані. Але я думаю, що все, що здійснене, абсолютно в конституційних рамках. Україна не порушує свою конституцію, влада України не плює на своє законодавство. Ми просто наводимо порядок. Хай навіть і ціною певного занепокоєння з боку наших партнерів. На постачання зброї це точно ніяк не позначиться, я впевнений.

Чому Сергій Лещенко, радник керівника Офісу президента України після активної громадської позиції раптово замовк у ключовий момент змін в НАБУ і САП?

І чому Мустафа Найєм, колишній нардеп та ексочільник Державного агентства з питань відновлення та розвитку інфраструктури обмежився лише двома дописами у Facebook - без подальшого продовження антикорупційної теми? Чи це сигнал, що їхня підтримка була ситуативною, а не принциповою?

Питання до Лещенка і до Маєма, думаю, що вони прекрасно можуть самі дати відповідь на свою позицію. Тим не менш, вони давно вже не належать до тої грантової спільноти, яка працює на іноземний вплив чи працювала на певні групи, заангажовані в міжнародному середовищі.

Тим не менш, я думаю, що Лещенко тісно пов'язаний з Офісом Президента, він - радник. Тому я думаю, що він буде певним чином зважувати свою позицію. А Мустафа Найєм давно вже відійшов від грантової спільноти. І після справи Кубракова, думаю, може, у нього є якісь особисті застереження щодо необхідності захищати НАБУ як структуру, яка асоціюється з іноземними впливами.

Кардинально протилежної думки дотримуються колишній очільник Державної митної служби України, чинний депутат Київради Максим Нефьодов та голова правління "Центру протидії корупції" Віталій Шабунін. На своїх сторінках в соціальних мережах вони розкритикували законопроєкт та заявили, що відтепер можна забути не тільки про вступ в ЄС, але, можливо, і навіть про безвіз.

Юлія Тимошенко виступила у Верховній Раді навпаки на підтримку скорочення повноважень НАБУ та САП, а також із різкою критикою грантових структур і "колонізації України", зірвавши оплески фракції "Слуга народу". “Яке блюзнірство грантових патріотів — “боротьба за Україну”... Ви за спиною українського народу позбавляли український народ права на суверенітет”, — заявила вона.

Законопроєкт спричинив хвилю суспільного обурення, політичних коментарів та гострих дискусій у публічному просторі. Чому саме це голосування стало настільки резонансним – говоримо з Ігорем Чаленко, Головою Центру аналізу та стратегій.

Чи можна говорити, що 263 голоси не лише політичне рішення, а сигнал зовнішнім партнерам: "Ми більше не граємо за правилами Заходу"?

Не думаю, що це сигнал Заходу, тому що від Заходу все рівно зараз залежить вся наша цивільна частина бюджету. І було б дивно зараз подавати такі сигнали.

Це питання загалом недовіри до НАБУ, саме як до незалежної інституції, швидше за все. Думаю, що ми тут бачимо певний корпоративний ситуативний союз у Раді, де народні депутати відчули на своїй шкурі дії НАБУ та, очевидно, не згодні з трактуванням законодавства та з використанням наданих повноважень. Тому хтось тут скаже, що бачить корпоративну змову, а хтось скаже навпаки.

Я думаю, що це точно не сигнал Заходу, бо від Заходу відповідь ще прилетить, і це очевидно.

Чому ключові фігури, які роками уособлювали антикорупційну риторику влади, як-от Лещенко і Найєм, обрали публічну паузу саме тоді, коли ухвалювали закон, що знищує фундамент цієї риторики?

Не думаю, що тут варто дивитися на Лєщенка і Найєма як на показник. Ми ж бачимо різні фігури, які долучалися до розбудови антикорупційного законодавства. І загалом, проти певних осіб іде опала відверто. Хтось зараз є частиною влади, хтось відійшов від активної політики, але все рівно тут точно не можна шукати якихось одних підходів.

Чому законопроєкт викликав таку негативну реакцію суспільства? Це через брак юридичних знань та гучні виступи експертів чи все ж таки законопроєкт має "болючі підводні юридичні камені"?

На мою думку, викликана негативна реакція стала наслідком від вакууму комунікації і від темпів прийняття законодавства. Ті події, що сьогодні ми бачимо точно не є елементом здорового парламентаризму. Це і спонукало обурення. Можливо, навіть не через зміст, бо насправді мало хто детально вчитувався у текст законопроєкту. Здебільшого читали аналітику, яку розповсюджували активісти. Та і нормально його проаналізувати за такий короткий час теж немає можливості.

Тому тут більше форма, за якою це все приймалося. На минулому пленарному тижні саме за таким сценарієм приймали правки по сої та ріпаку в законі про промислове забруднення. А зараз схожий момент - абсолютно поза предметом законопроєкту №12414 приймають відповідні зміни по НАБУ, САП і Генпрокурору. Саме це і викликало обурення.

І звичайно, це все йде в руслі попередніх подій (що стосується і обшуків, справи Шабуніна, директора БЕБ і так далі).

Європейський Союз не в захваті, шквал критики призвів до обговорень можливої втрати безвізу з ЄС. Чи ризикуємо ми його втратити у найближчий час розʼяснив СЕО міжнародної консалтингової компанії, екс-дипломат Вадим Трюхан.

На мою думку, Європейський Союз не піде на якісь жорсткі заходи проти України. Ні на згортання фінансової допомоги, ні на згортання безвізу, ні на що інше. Разом з тим, звичайно, будуть жорсткі заяви і не виключено, що й на рівні резолюції Європарламенту.

Але питання буде відкладено в довгу шухляду на після війни. Так що якихось перспектив, що буде серйозний тиск з боку Європейського Союзу, зараз не проглядається.

До речі, таким тестовим кейсом була якраз ситуація в Римі, коли громадськість розраховувала, що буде критика непризначення керівника БЕБ, а насправді ні G7, ні хто інший з наших партнерів, ні європейці під час зустрічі з президентом про це абсолютно не вели мову. Так що ситуація на паузі і думаю, що до неї повернуться наші партнери аж після війни.

День завершився мітингами в центрі Львова та Києва проти підписаного законопроєкту (по "ліквідації" НАБУ і САП). Як це зіграло на руку рф - розказав Олексій Буряченко, к.п.н., керівник Міжнародної асоціації малих громад.

До подій навколо виявлення російського сліду в НАБУ можна відноситись по-різному, але правоохоронці фіксують, що він там присутній. Чи небезпечно це під час війни і чи являється це питаннями національної безпеки - звичайно, так. А якщо є загроза національній безпеці, то держава на неї має реагувати, що і відбулось.

Мені дивно, що грантоорієнтовані активісти цього не розуміють і, більше того, закликають людей в соціальних мережах виходити на, як вони називають, "третій Майдан". І це під час війни, на фоні можливої ракетно-шахедної атаки ворога. Радіють таким діям наших грантових активістів, перш за все, в росії і, зі 100% вірогідністю, кадри мітингу з'являться на їх пропагандистських телеканалах уже цього вечора.

Невже питання інтеграції НАБУ та САП в загальнодержавну правоохоронну архітектуру, через призму останніх подій, це така велика "зрада", що потрібно виводити людей на мітинг? Чи ми і надалі хочемо жити в королівстві кривих дзеркал та подвійних стандартів нав'язаних ззовні? Вирішувати тільки нам.

Одні мовчать, інші мітингують у містах. Чи ризикуємо ми стати свідками “третього майдану”? Про це спілкувалися з Валерієм Димовим, політологом, філософом, директром центру комунікацій "Форум".

Я думаю, що реакція буде і в інших містах, не дивлячись на те, що це заборонено Законом України “Про режим воєнного стану”. Ця заборона не зупинить людей, які проти того, щоб українська інтеграція до ЄС була поставлена під сумнів, і щоб повернення “портновщини” відбувалося так зухвало і в такий спосіб, коли голосування в останній момент отримує поправки, швидко проходить через парламент і підписується президентом Зеленським. Це насправді не дуже характерно для законів (наприклад, є закони, що роками лежали в Комітеті Верховної Ради - невідкладний закон про ліквідацію Київського окружного адміністративного суду, призначення на керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та інші.).

Люди все бачать і це не мало бути ухвалено в такий спосіб і так явно. І виникає запитання, насправді, невже влада думає, що те, що ОПЗЖ з ними голосує за новий Кабмін та посилення антикорупційної боротьби, це абсолютно сплановані акції? Не буду нікому суддею чи прокурором, але я дуже сильно сумніваюся, що громадяни повірять в те, що ОПЗЖ бореться проти корупції чи за Кабмін, який, як каже президент Зеленський, має переводити економіку на воєнний лад і має покращувати наш опір Росії.

Очевидно, люди прекрасно розуміють, що зараз Майдан неможливий, тому що не тільки Закон України “Про режим воєнного стану”, а і те розуміння, що сьогодні розколи та делегетимізація влади (яка насправді сама все робить для того, щоб це відбулося), все це буде тільки на руку антиукраїнських сил та тих, хто проти української інтеграції. Ми набагато розумніші, ніж влада собі це уявляє, але так чи інакше це дасться взнаки. І я би радив владі відіграти назад, оскільки яким судом ви судите, таким і вас будуть судити. І якщо вони насправді думають, що зможуть керуватися суспільно-політичними процесами, в той спосіб, який вони звикли, з такого роду комунікаціями, як вони звикли, то в мене для них дуже погана перспектива. І це не заклик, а це попередження.

Законопроєкт №12414 став не просто юридичним актом, він перетворився на лакмусовий папірець, що виявив глибокі тріщини в українській політичній системі, а також розпалив дискусії про межі допустимого під час війни. Аргументи сторін разюче контрастні: одні говорять про наведення порядку і повернення підзвітності, інші — про початок демонтажу антикорупційної інфраструктури та зраду європейських цінностей.

Незалежно від політичних симпатій, ключовим залишається питання довіри: чи вірять громадяни, що зміни - це справжня реформа, а не інструмент для концентрації влади в одних руках? І чи переконає влада міжнародних партнерів, що контроль - це не знищення, а спроба врятувати органи, які самі втратили довіру?